9 листопада — День української писемності та мови

«Як парость виноградної лози, плекайте мову…»

                                                                           М.Т.Рильський

Картинка 36 из 260

Згідно з указом Президента 9 листопада оголошено Днем української писемності та мови.  В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови, який відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця.

Це робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем.

Картинка 15 из 137

Віхами історичного розвитку культури освіти книжкової справи в Україні безумовно є видатні пам’ятки українського народу, такі як «Реймське» Євангеліє, вивезене до Франції дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анною, «Остромирове Євагіліє», що вважається найдавнішньою і точно датованою пам’яткою рукописного мистецтва, «Київський Псалтир».

Але  засновано  це свято було значно раніше —  ще в 1917 році — на честь преподобного Нестора-літописця.  Він став достойним послідовником творців слов’янської  писемності Кирила та Мефодія.

Картинка 22 из 260

Цього дня  традиційно  несуть квіти до пам’ятника Нестору-літописцю, улаштовують урочисті заходи, зокрема нагороджують найкращих  популяризаторів українського слова, заохочують книжкові видвництва, що випускають літературу українською мовою.

Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще.  Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня інтелектуальна і мислительська діяльність народу. (О.Олесь).

Коли забув ти рідну мову, Яка б та мова не була — Ти втратив корінь і основу Ти обчухрав себе дотла. (А.Білоус).

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова. Ота жива схованка людського духу. Його багата скарбниця, в яку народ складає і своє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування. (П.Мирний).

Картинка 1 из 12959

Українська мова

Українська мова — державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українську мову вважали рідною 67,5% жителів України, що на 2,8% більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення, у порівнянні з минулим переписом населення цей показник знизився на 3,2%. Частка інших мов, які були вказані в якості рідної, становила 2,9%.

Походження

Генеалогічно українська мова належить до індоєвропейської мовної сім’ї. Спільно з російською і білоруською мовами вона входить до східнослов’янської підгрупи слов’янської групи мов (до західнослов’янської підгрупи входять словацька, чеська, польська, кашубська, верхньо- і нижньолужицька мови (Німеччина), до південнослов’янської- словенська, македонська, болгарська, сербська, хорватська і старослов’янська мови).
Історію української мови починають від праслов’янської (спільнослов’янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов’янська доба тривала близько 2000 років.
За традиційною версією походження східнослов’янських мов, яка ще донедавна була офіційною та обов’язковою, вважалося, що після завершення праслов’янської епохи розпочався спільний східнослов’янський період, який тривав понад 500 років та закінчився лише в XI-XII ст. під час феодальної роздрібненості Київської Русі. У цей час нібито сформувалася й спільна для всіх східних слов’ян так звана давньоруська мова, на основі якої з XIII ст. виникають три східнослов’янські мови — українська, російська та білоруська — як мови відповідних народностей.
Безперервність історичного розвитку етносу на українських землях від середини І тис. н. е. до нашого часу може свідчити про те, що після розпаду праслов’янської мовної спільності в цьому ареалі почав формуватися український етнос і відповідно — українська мова. Вона перейняла від праслов’янської значний специфічний лексичний фонд і чимало фонетичних та граматичних (насамперед, морфологічних) рис, які в інших слов’янських мовах замінилися новими, а в українській мові вони склали найдавнішу групу мовних особливостей.

Разом з християнством до Київської Русі прийшла старослов’янська (або церковнослов’янська) мова, створена на базі давньоболгарських діалектів Кирилом і Мефодієм (одних з перших слов’янських культурних діячів). Нею писалися релігійні та офіційні тексти. Старослов’янська мова довгий час виконувала функції писемної мови.

З XIV по XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка активно використовувалася як писемна. Поява новоукраїнської мови, яка згодом стала сучасною літературною, датується ХІХ ст. Її зачинателем вважається письменник І.Котляревський, а основоположником — Т.Шевченко. В основі сучасної літературної мови лежить система полтавсько-наддніпрянських говірок.

Картинка 11 из 12959
Писемність

Питання походження слов’янської писемності залишається досі остаточно не з’ясованим. Але однозначно визнано факт її існування ще до Хрещення Русі. Про це маємо декілька свідчень у стародавніх літописах.

Після прийняття християнства (988 рік) на території Київської Русі були відомі два типи письма — кирилиця (від імені Костянтина Філософа, в чернецтві Кирила) і глаголиця (від давньослов’янського «глагол», що означає «слово»).

Глаголиця вважається давнішим письмом, але досі не існує єдиної думки щодо її походження. Азбука глаголиці складалася з 39 літер, які мали дуже складне накреслення у вигляді кружечків і петельок, з’єднаних між собою. Незважаючи на графічну складність літер глаголиці, вона тривалий час вживалася в деяких південнослов’янських країнах.

Кирилиця — цілком оригінальна система слов’янської писемності, яка є складною творчою переробкою грецького алфавіту. Азбука кирилиці складалася з 43 літер, у тому числі з 24 грецьких і 19 оригінальних слов’янських. Графіка кириличної азбуки була близькою грецькому та візантійському алфавітові. Такі накреслення літер у подальшому стали графічною основою сучасної української, російської, білоруської, болгарської, сербської та македонської писемності.

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s